Диванна аналітика. Польща. #польськийдосвід #свобода #славаУкраїні
В часи політичних негараздів аналітика перетворюється на тренд. Нічого дивного - люди прагнуть максимальної стабільності у власному "маленькому світі" за умови мінімальних власних зусиль щодо її досягнення. Час від часу лунають заклики на кшталт " вони там без нас вже ВСЕ вирішили", "від тебе все одно НІЧОГО не залежить", або ж зовсім класичне - "аби не було війни". Однак, варто лише на деякий час припинити традиційне голосіння над нещасною долею України.. і от же, виявляється, що український досвід (навіть на сучасному єтапі, ще цілком незавершений досвід) не є ані унікальним, ні занадто трагічним (попри увесь цинізм останньої фрази). Українці, як і всі представники виду Homo sapiens взагалі, схильні перебільшувати власні страждання та недооцінювати випробування, котрі випали на долю інших народів. Адже в України (на щастя) є не лише північний сусід. Варто звернути увагу на досвід інших країн Східної Європи. Адже, якими б не були кордони Європейського Союзу, географічно Україна все одно розташована САМЕ в Європі. Більшості народів Східної Європи довелося в різні часи прямо чи опосередковано чинити опір російській або радянській (що майже завжди є тотожним) експансії. Тому спробуємо детальніше розглянути досвід країн, що нині є взірцем якщо не патріотизму, то, принаймні, добробуту, для більшості українців.
Країна, що час від часу з'являється на карті світу
Сучасна польська письменниця Ольга Токарчук в одній із своїх книжок*("Гра на багатьох барабанчиках") подає досить цікаву цитату щодо ставлення до поляків взагалі і Польської держави зокрема. Ставлення це виявляє монументальна праця, відома мало не всьому світові - Encyclopaedia Britannica або Британська енциклопедія 1956 р. "Poland is a country which has popped up on the map of Europe from time to time through never quite in the same place". Тобто, "Польща - це країна, яка несподівано з'являлася час від часу на карті Європи, але ніколи двічі на тому самому місці". Погодьтеся, назву країни в цьому вкрай неполіткоректному (тим більше, для британців) визначенні легко можна змінити. Дуже зручне визначення. Для України. Однак, це не про нас. Це про поляків.
Часи могутності і занепаду
Славетна історія Польщі починається із створення федеративної (разом із Великим Князівством Литовським) держави Речі Посполитої в 1659 р. Був тут і парламент, і виборний монарх, і розквіт культури і аристократії... І занепад аристократії, і навіть дивне ( з точки зору більшості підданих Речі Посполитої) явище - козаччина. Хоча, останнє виникло як химерна суміш дозвілля нудьгуючих магнатів і авантюризму збіднілої руської (тобто, української) шляхти. Врешті-решт, саме ігнорування польською владою козацтва як суспільної верстви призвело до найбільшої в історії Речі Посполитої громадянської війни. Завдяки цій війні карта Європи суттєво змінилася. Річ Посполита занепала та невдовзі (наприкінці 18 ст.) тричі була поділена між своїми сильнішими сусідами - Австрійською, Російською (колишнє Московське царство) імперіями та Пруссією. Інакше кажучи, польська державність зникла. Поляки (разом із українцями, до речі) потрапили до складу різних держав. А власне Польська держава відновилася аж після Першої світової війни, в 1919 р. Відновилася на цілих 20 років. Щоб знову бути поділеною, цього разу вже між Радянським Союзом та нацистською Німеччиною 1939 р. Польща трималась аж півтора місяці. Далі - знову окупація. Спочатку - Німеччиною і Радянським Союзом, потім - лише Німеччиною. В 1945 р. поляків урочисто визволила Червона армія. На правах переможця, Радянський Союз отримав від міжнародної спільноти право охороняти мир в країнах "народної демократії". На практиці демократія означала радянські танки і щойностворену компартію. Остання, звісно, утворилася за активного сприяння невеликої частини охочих до влади суперполяків (вони, власне, і сформували ту партію) та за цілковитої байдужості більшості звичайних поляків, знесилених роками окупацій, депортацій та репресій. Життя, однак, не ставало кращим. Повстання 1956, 1968, 1976 та 1978 рр. були позбавлені будь-якої політичної чи націоналістичної риторики. Це були повстання людей, що втомилися від нестачі найнеобхіднішого. На жаль, не демократичних прав та свобод. Не вистачало банальних (але надто буржуазних з точки зору Кремля) речей - доступних товарів широкого вжитку, ефективної медицини, поліції, яка захищає, а не шпигує.., заробітної плати, яку могли не виплачувати місяцями.
Їсти крокодила ложкою або демократія по-польському
Перша політична опозиційна організація постала лише 1980 р. Власне, спочатку це була всього лише незалежна профспілка корабельні м. Лодзь. Однак, за рік "Солідарність" спромоглася перетворитися на масову організацію і навіть влаштувати перший загальнонаціональний страйк. Влада відповіла запровадженням військового стану в 1981 р. Надалі військовий стан запроваджували ще тричі. Лідерів "Солідарності" постійно ув'язнювали. Загалом, польська комуністична влада керувалася перевіреним сценарієм із Кремля: активістам - арешти, "співчуваючим" - різноманітні форми залякування. Однак, саме на початку 80х рр. минулого століття в Польщі формується одразу декілька видів опору комунустичній владі. Крім "Солідарності", постала так звана "релігійна опозиція". В країні, де заборонені будь-які види релігійного життя, священники, котрих (на щастя) не встигли репресувати, організовують "Молебни за Вітчизну". Нічого особливого, просто служба Божа в зачинених костелах. Звісно, незаконно, тому знову арешти. Але після офіційної заяви "найславетнішого поляка" тодішнього Папи Римського Івана Павла ІІ ( в миру - Кароль Войтила) про підтримку польського Опору комунізмові репресій з боку влади поменшало.
І, нарешті, карнавал! Молоді поляки, що дотримувались пацифістських поглядів, вигадали просте до абсурду гасло " Їсти крокодила ложкою". Комуністична влада бачилася їм саме абсурдною, тому й боротьба проти неї, на їх думку, мала бути на межі божевілля. Отже... Спочатку на урядових спорудах та будинках, де знаходились поліційні відділки з'явилися..гноми. Далі поруч із гномами - гасла "Солідарності". Звісно, гномів зафарбовували. Але х то ж може знищити казкових персонажів?.. Дуже скоро до гномів долучилися Червона Шапочка, Вовк, навіть Вінні Пух (або Кубусь Пухатек польською). Ці та багато інших казкових персонажів (або переодягнених на казкових персонажів активістів) влаштовували хороводи на площах міст і скандували "Фокус-покус!", дружно заплющуючи очі... Коли очі відкривалися, поліція мали би вже водити хоровод разом із казковими персонажами...
Чи варто (?) чинити (?) спротив (?)
Польша позбулася комуністичного і водночас радянського панування в 1989 р. Далі була "шокова терапія" (до речі, офіційна назва економічних реформ) і роки нестабільності. Той, кому доводилося відвідати сучасну Польщу обов'язково відзначить, що це - "інший Євросоюз". Інший - можливо, тому що поляки - то такі ж слов'яни, як і українці. Можливо - тому що роки радянської окупації для жодної країни і для жодного народу не минають безслідно, і на жаль, "сліди" ці - дуже часто болючі. Самі поляки дуже часто навчаються або працюють в тій же сусідній Німеччині - тому що вчать там краще і платять більше ( на думку багатьох сучасних поляків)...
Можна довго шукати відповідь на питання "Навіщо?". Головне, що відповіді може й не бути. Ймовірно, відповідь з'являється десь у процесі пошуку чи десь на шляху пошуку. З'являється і зникає. Але є питання - мають бути і відповіді. Поляки не зникли. Хоча, в порівнянні із ресурсом тих, проти кого боролися, поляки майже не мали шансів. Але. як на мій надто суб'єктивний погляд, "майже" у даному випадку не має жодного значення.
В часи політичних негараздів аналітика перетворюється на тренд. Нічого дивного - люди прагнуть максимальної стабільності у власному "маленькому світі" за умови мінімальних власних зусиль щодо її досягнення. Час від часу лунають заклики на кшталт " вони там без нас вже ВСЕ вирішили", "від тебе все одно НІЧОГО не залежить", або ж зовсім класичне - "аби не було війни". Однак, варто лише на деякий час припинити традиційне голосіння над нещасною долею України.. і от же, виявляється, що український досвід (навіть на сучасному єтапі, ще цілком незавершений досвід) не є ані унікальним, ні занадто трагічним (попри увесь цинізм останньої фрази). Українці, як і всі представники виду Homo sapiens взагалі, схильні перебільшувати власні страждання та недооцінювати випробування, котрі випали на долю інших народів. Адже в України (на щастя) є не лише північний сусід. Варто звернути увагу на досвід інших країн Східної Європи. Адже, якими б не були кордони Європейського Союзу, географічно Україна все одно розташована САМЕ в Європі. Більшості народів Східної Європи довелося в різні часи прямо чи опосередковано чинити опір російській або радянській (що майже завжди є тотожним) експансії. Тому спробуємо детальніше розглянути досвід країн, що нині є взірцем якщо не патріотизму, то, принаймні, добробуту, для більшості українців.
Країна, що час від часу з'являється на карті світу
Сучасна польська письменниця Ольга Токарчук в одній із своїх книжок*("Гра на багатьох барабанчиках") подає досить цікаву цитату щодо ставлення до поляків взагалі і Польської держави зокрема. Ставлення це виявляє монументальна праця, відома мало не всьому світові - Encyclopaedia Britannica або Британська енциклопедія 1956 р. "Poland is a country which has popped up on the map of Europe from time to time through never quite in the same place". Тобто, "Польща - це країна, яка несподівано з'являлася час від часу на карті Європи, але ніколи двічі на тому самому місці". Погодьтеся, назву країни в цьому вкрай неполіткоректному (тим більше, для британців) визначенні легко можна змінити. Дуже зручне визначення. Для України. Однак, це не про нас. Це про поляків.
Часи могутності і занепаду
Славетна історія Польщі починається із створення федеративної (разом із Великим Князівством Литовським) держави Речі Посполитої в 1659 р. Був тут і парламент, і виборний монарх, і розквіт культури і аристократії... І занепад аристократії, і навіть дивне ( з точки зору більшості підданих Речі Посполитої) явище - козаччина. Хоча, останнє виникло як химерна суміш дозвілля нудьгуючих магнатів і авантюризму збіднілої руської (тобто, української) шляхти. Врешті-решт, саме ігнорування польською владою козацтва як суспільної верстви призвело до найбільшої в історії Речі Посполитої громадянської війни. Завдяки цій війні карта Європи суттєво змінилася. Річ Посполита занепала та невдовзі (наприкінці 18 ст.) тричі була поділена між своїми сильнішими сусідами - Австрійською, Російською (колишнє Московське царство) імперіями та Пруссією. Інакше кажучи, польська державність зникла. Поляки (разом із українцями, до речі) потрапили до складу різних держав. А власне Польська держава відновилася аж після Першої світової війни, в 1919 р. Відновилася на цілих 20 років. Щоб знову бути поділеною, цього разу вже між Радянським Союзом та нацистською Німеччиною 1939 р. Польща трималась аж півтора місяці. Далі - знову окупація. Спочатку - Німеччиною і Радянським Союзом, потім - лише Німеччиною. В 1945 р. поляків урочисто визволила Червона армія. На правах переможця, Радянський Союз отримав від міжнародної спільноти право охороняти мир в країнах "народної демократії". На практиці демократія означала радянські танки і щойностворену компартію. Остання, звісно, утворилася за активного сприяння невеликої частини охочих до влади суперполяків (вони, власне, і сформували ту партію) та за цілковитої байдужості більшості звичайних поляків, знесилених роками окупацій, депортацій та репресій. Життя, однак, не ставало кращим. Повстання 1956, 1968, 1976 та 1978 рр. були позбавлені будь-якої політичної чи націоналістичної риторики. Це були повстання людей, що втомилися від нестачі найнеобхіднішого. На жаль, не демократичних прав та свобод. Не вистачало банальних (але надто буржуазних з точки зору Кремля) речей - доступних товарів широкого вжитку, ефективної медицини, поліції, яка захищає, а не шпигує.., заробітної плати, яку могли не виплачувати місяцями.
Їсти крокодила ложкою або демократія по-польському
Перша політична опозиційна організація постала лише 1980 р. Власне, спочатку це була всього лише незалежна профспілка корабельні м. Лодзь. Однак, за рік "Солідарність" спромоглася перетворитися на масову організацію і навіть влаштувати перший загальнонаціональний страйк. Влада відповіла запровадженням військового стану в 1981 р. Надалі військовий стан запроваджували ще тричі. Лідерів "Солідарності" постійно ув'язнювали. Загалом, польська комуністична влада керувалася перевіреним сценарієм із Кремля: активістам - арешти, "співчуваючим" - різноманітні форми залякування. Однак, саме на початку 80х рр. минулого століття в Польщі формується одразу декілька видів опору комунустичній владі. Крім "Солідарності", постала так звана "релігійна опозиція". В країні, де заборонені будь-які види релігійного життя, священники, котрих (на щастя) не встигли репресувати, організовують "Молебни за Вітчизну". Нічого особливого, просто служба Божа в зачинених костелах. Звісно, незаконно, тому знову арешти. Але після офіційної заяви "найславетнішого поляка" тодішнього Папи Римського Івана Павла ІІ ( в миру - Кароль Войтила) про підтримку польського Опору комунізмові репресій з боку влади поменшало.
І, нарешті, карнавал! Молоді поляки, що дотримувались пацифістських поглядів, вигадали просте до абсурду гасло " Їсти крокодила ложкою". Комуністична влада бачилася їм саме абсурдною, тому й боротьба проти неї, на їх думку, мала бути на межі божевілля. Отже... Спочатку на урядових спорудах та будинках, де знаходились поліційні відділки з'явилися..гноми. Далі поруч із гномами - гасла "Солідарності". Звісно, гномів зафарбовували. Але х то ж може знищити казкових персонажів?.. Дуже скоро до гномів долучилися Червона Шапочка, Вовк, навіть Вінні Пух (або Кубусь Пухатек польською). Ці та багато інших казкових персонажів (або переодягнених на казкових персонажів активістів) влаштовували хороводи на площах міст і скандували "Фокус-покус!", дружно заплющуючи очі... Коли очі відкривалися, поліція мали би вже водити хоровод разом із казковими персонажами...
Чи варто (?) чинити (?) спротив (?)
Польша позбулася комуністичного і водночас радянського панування в 1989 р. Далі була "шокова терапія" (до речі, офіційна назва економічних реформ) і роки нестабільності. Той, кому доводилося відвідати сучасну Польщу обов'язково відзначить, що це - "інший Євросоюз". Інший - можливо, тому що поляки - то такі ж слов'яни, як і українці. Можливо - тому що роки радянської окупації для жодної країни і для жодного народу не минають безслідно, і на жаль, "сліди" ці - дуже часто болючі. Самі поляки дуже часто навчаються або працюють в тій же сусідній Німеччині - тому що вчать там краще і платять більше ( на думку багатьох сучасних поляків)...
Можна довго шукати відповідь на питання "Навіщо?". Головне, що відповіді може й не бути. Ймовірно, відповідь з'являється десь у процесі пошуку чи десь на шляху пошуку. З'являється і зникає. Але є питання - мають бути і відповіді. Поляки не зникли. Хоча, в порівнянні із ресурсом тих, проти кого боролися, поляки майже не мали шансів. Але. як на мій надто суб'єктивний погляд, "майже" у даному випадку не має жодного значення.
Комментариев нет:
Отправить комментарий