Прості радощі простих людей

Декілька днів поспіль думаю про простих людей. Думки такі собі, із присмаком фрустрації. Насамперед тому, що звикла й себе класифікувати як цілком просту і пересічну людину. Тим часом, один зовсім простий дядько на минулому тижні навідався із відрами до звичайного собі двору біля звичайного будинку у геть звичайному "спальному" районі. Навідався, бо  дізнався, що в той пересічний двір завезли багацько піску. Пісок теж звичайний, і колір в піску звичайний, одним словом, річковий пісок для дітлахів у пісочниці. Трохи незвично хіба те, що гроші на пісок збирали батьки малечі  цілим під'їздом, кількасот гривень. Але нашого простого дядька той факт геть не обходив, він ще й обурився, коли мами, що наглядали за дітками в пісочниці, почали голосно виявляти незгоду ділитися піском. Дядько сплюнув і пішов собі. Однак, за кілька днів піску в пісочниці відчутно поменшало. Мабуть, прості люди просто поповнили свої піщані запаси вночі. Кому ж спаде на думку охороняти дитячі пісочниці?..

Про історію з піском я випадково дізналася із стрічки новин в одній із соцмереж. Можливо, і не стала б так перейматися. Аж ось ще один простий чолов'яга долучився до коментування історії з піском (котру, як ви вже здогадалися, виклала в себе в новинах одна моя добра знайома). Простий коментатор дуже просто висловився з приводу перемог і покращень у житті пересічних українців. Мовляв, так вам і треба, розвели вас, дурних на війну, а ви й радієте, думаєте, що якесь там громадянське суспільство будуєте... От і з'являється тепер мені привид тієї простої людини то тут, то там. Нема куди подітися, хіба що спробувати описати "характерні риси"і "особливі прикмети". 

На перший погляд здається, ніби прості люди - то неодмінно люди пенсійного чи передпенсійного віку. Може, частково так і є. Але то лише частково і на перший погляд...Так, загалом їм властиві деякі "характерні риси".  Прості люди зазвичай тримаються подалі від будь-якої активності. Звісно, активність у жвавому визнанні давно визнаного до уваги не береться. Ще прості люди незамінні у випадку обстоювання будь-якої незмінності. Вони щиро не розуміють будь-якої активності, котра не приносить явних здобутків. Понад те, серед простих людей чимало добросердних, котрі із співчуттям дивляться на кожного, хто наважився діяти без огляду на звичні схеми. То вони. прості люди, співчутливо хитають головами, спостерігаючи, як хтось власним коштом допомагає слабшим (біднішим, знедоленішим) замість купити собі ще одну яхту (машину, квартиру чи хоча б шмат дорогого металу у вигляді неоковирної прикраси). "То все не просто так", перемовляються вони. Багато хто з простих годинами сидить на власній кухні (на дачі, у "кафешке", на "природке", в соцмережах), рахуючи чужі гроші та переймаючись долею таких же, простих людей. Про нас, мовляв, ніхто не дбає....

Є й інша категорія простих, трохи більше витончена, а тому - напівзакрита. Тут митці різних штибів і гатунків, всі вони створюють щось, але найбільше - знаходяться в очікуванні когось, хто нарешті підніме їхню "червону калину"("націю з колін", "чисті джерела", необхідне підкреслити). Витончені прості неухильно тримають ніс за вітром, чітко відчуваючи зміну кон'юнктури. Вчора вони прославляли вождів, сьогодні співають українських пісень, завтра - на те вони й "митці", щоб мати "на завтра" декілька можливих "варіантів" у вигляді декількох масок та костюмів. 

А ще всі категорії простих людей свято вірять у власну унікальність. Дядько, що прийшов взяти трохи пісочку в дітлахів, уявляє себе мало не суперменом, котрому вдалося-таки вийти переможцем із складної гри, просто вкравши кілька відер (чи навіть автомобільний причеп) якогось піску, та ще й вночі. Прості трудяги, певно, бачать себе героями вестернів (хоча навряд чи вони коли-небудь чули про вестерни, мабуть уявляють себе Джекі Чаном)))), перебігаючи дорогу на червоне світло або розкидуючи недопалки у власному під'їзді. Витончені прості відкидають будь-яку критику, пояснюючи останню елементарною заздрістю до таланту. 

Звісно, всі прагнуть бути не простими. Тобто, непересічними, не схожими на інших. Так і губляться у тій схожості несхожих. Бути собою - чи є щось безглуздіше, ніж подібний заклик?.. Винаходити себе, знов втрачати, повертатись, збирати себе по шматочкам, оглядати  з різних боків, спостерігати за собою. За змінами в собі, отже, і за змінами в світі - може, одна із небагатьох дійсно непростих речей.  Те непросте, що доступне кожному. Попри всі можливі власні і загальнолюдські неврози, коліщата історії і... простих людей із відром піску....)